Двадцять вісім юнаків купаються в морі,
Двадцять вісім юнаків, таких привітних,
Двадцять вісім жіночих років, таких самотніх.
А у неї будиночок на горбочку над морем,
Вона, гарна і гарно зодягнута, ховається за фіранками.
Котрий з-поміж юнаків найбільше їй до вподоби?
О, найменш показний між ними—вродливий.
Та куди ж ви, жінко? Я бачу: ви у воді,
Хоча і стоїте незрушно в кімнаті.
Сміючись і танцюючи, наближається берегом двадцять дев'ята.
Вони не бачать її—вона бачить їх і кохає.
Бороди в юнаків виблискують, довге волосся змокло,
Тоненькі струмочки збігають по їхніх тілах.
Невидимі пальці теж по тілах збігають,
По скронях, по ребрах спускаються і тремтять.
Юнаки на хвилях лежать, животами до сонця біліють, вони не питають, хто до них тісно тулиться,
Вони не знають, хто важко дихає, хто нахиляється до них у покірному вигині тіла,
Вони і не думають, що можуть когось забризкати.
